VlaT, 42 - 26 апреля 2009 16:15

Елегія


За віконцем весна розквітає,
Небо повниться першим дощем.
Я стою і нарізую сало
Величезним кухонним ножем.
Ходить ніж у руках методично,
І чомусь пригадалось мені
Безневинне таке й симпатичне,
Ніжне рило тієї свині.
Пролетіло життя, мов хвилина,
Добрим словом ніхто не зігрів.
Що ти бачила, бідна скотино?
Лиш корито та засраний хлів.
І тоді, мов звільнивши од муки,
Хтось встромив в твоє серце ножа,
Ти збагнула, що люди-тварюки,
І твоя відлетіла душа.
Ти далеко тепер, моя бджілко,
У своїм, у свинячім раю,
Я ж на кухні сиджу,
П'ю горілку,
І тебе потихеньку жую.
Я не злодій, не кат, не злочинець,
В мене друзі, робота, сім'я-
Та який же ж я, блядь, українець
Якщо сала не їстиму я ?!!

• 
• 
•