Все
Отредактировано:20.02.08 22:30
Сьогодні гуляючи у Гідропарку познайомився з представником старшого покоління. Вперше я власними очима побачив, як незнайомі люди, що просто прогулюються, можуть розговоритись. Ця розмова була майже досконала - в кіно таких не показують, кіно не дотягує. Ото мужик класний, навіть дідусем не назвати, але років 60-ти. В кінці запропонував зробити щось, щоб мати можливість поговорити якось іншим разом в більш комфортних обставинах, і як тільки побачив, що я зам'явся, одразу забрав свої слова назад, нагадавши три складові дружби, любові, про які ми говорили за кілька хвилин до того. Сказав, що часто тут буває - може стрінемось ще якось. Сказав, що такі, як я, нині надзвичайна рідкість. Взагалі-то компліментами мене засипав... Мені ще ніхто стільки хорошого не говорив, може навіть за все життя. Бо це те, що цікаво сказати лише чужій людині, коли все щиро. Сказав, що серед свого покоління дуже рідко зустрічає таке порозуміння, як між нами, а серед молоді, як він сказав, в 5 разів рідше. Говорили 10-15 хвилин. Про бідних качок і качурів, що були під мостом, на якому ми стояли. Про різницю між мудрістю і розумом. Про українську мову, про вихованість і повагу. Про любов. Про дружбу. Про необхідність діалогу між старшим та молодшим поколінням. Та ми, мабуть, більше 15-ти хвилин говорили... Отак от! Тепер завжди, коли там буватиму, буду шукати його очима. :)
